Часто мене запитують, як ми тримаємося. Я відповідаю: ми не тримаємося, ми живемо цією боротьбою! Кожен дзвінок у Фундацію, кожен запит на пошук — це не просто новий кейс. Це життя, яке розкололося навпіл.
Сьогодні всі стрічки будуть у цифрах. І я теж їх назву, бо світ має бачити цей масштаб болю. Ми кажемо цифрами, але думаємо — іменами. Бо за кожним пунктом у звітах Офісу Генпрокурора чи Нацполіції стоїть дитина, у якої нахабно відібрали право на дім, сім’ю і безпеку.
Коли я кажу: ЗА 4 РОКИ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ В УКРАЇНІ ЗАГИНУЛО 685 ДІТЕЙ — я думаю про нездійснені мрії, про випускні сукні, які ніхто не вдягне, про сміх, який стих. І це тільки ті цифри, які Україна змогла підтвердити. Ми досі не знаємо точних цифр в таких містах, як Маріуполь, Волноваха.
Коли я дізнаюся від волонтерів нашої Фундації, що НАРАЗІ В УКРАЇНІ У РОЗШУКУ ПЕРЕБУВАЄ 2294 ДИТИНИ — я бачу тисячі родин, які живуть у пеклі невідомості, з єдиним питанням: «Де ти?».
А ще є 20 000 депортованих на російську територію і примусово переміщених в межах окупованих регіонів. Це задокументовані дані. Хоча цифри з відкритих російських джерел кажуть про немислимі 744 тисячі. Це тисячі дітей, яких намагаються позбавити коріння, імені, дому.
Для нас ці 4 роки — це також шлях трансформації. Те, що починалося як терміново організований пошук зниклих у перші дні вторгнення, за цей час переросло у велику системну Фундацію. Наразі в нашій базі 1121 АКТИВНА ЗАЯВКА, і з них 669 — це ті, що знаходяться в роботі волонтерів прямо зараз. Ми пройшли шлях від перших знайдених людей до масштабних проєктів, і сьогодні наша робота — це боротьба на кілька напрямків.
Ми не лише допомагаємо шукати та повертати вкрадених дітей додому, а й тут, в Україні, ми докладаємось до розвитку сімейних форм виховання, щоб кожна дитина без батьківського піклування, попри все, потрапила нову люблячу родину.
4 роки боротьби. Ми стали сильнішими, але серця наші стали крихкішими від того, що ми бачимо щодня. Не звикаймо до війни. Не звикаймо до того, що діти можуть бути цілями.
